bumerang777 (specnaz777) wrote,
bumerang777
specnaz777

Что скрывается за глобальной противоэпидемической политикой

Прикрываясь‎ ‎глобальной противоэпидемической политикой, настойчивость, с которой носители смыслов западной цивилизации придают противоэпидемические свойства противокоронвирусным вакцинам, уже давно дает основания подозревать использование пандемии для достижения немедицинских и негуманных целей.‎
‎Франция и Греция приняли законодательное решение о недопуске на работу врачей, не прошедших полный цикл вакцинации. С 15 сентября те, кто откажется от иммунизации, не смогут работать в сфере здравоохранения и не будут получать зарплату. При этом во Франции менее трети населения получили две дозы вакцины. Интересно, что сегодня нужно вводить не две, а три дозы. Какими будут нормы через месяц-два, можно только догадываться.



‎Канцлер Меркель заявила, что Германия пока ‎‎не готова к таким радикальным действиям, как Франция. Но Украина действует традиционно – анонимно и добровольно проводит изучение общественного мнения, устраивая провокации. В социальных сетях стали распространять фотографии очень похожего на социальную рекламу следующего содержания: «Либо сидите дома без зарплаты, либо прививки. Я выбираю вакцинацию».‎

Питання оплати соціальної реклами не є другорядним, оскільки факт причетності держави напряму дає підстави зафіксувати її нову функцію – відлучення від засобів існування шантажем. Усім, хто захоче використати у якості контраргументу забезпечення суспільного блага шляхом вакцинації буде неправий, тому що вакцинація немає нічого спільного з протиепідемічними заходами, філософсько-правова основа яких базується на приматі спільного блага над індивідуальним.

Хочеться, про всяк випадок, нагадати, що пріоритет загального іде врозріз ліберальній філософії життя та індивідуалізму, тому протиепідемічною культурою якраз славився СРСР, а не США. Й тим більше ліберальна філософія з її правом власності на своє тіло та долю ідуть врозріз з держаним патерналізмом та його батьківською турботою забезпечити легкий перебіг COVID. А може індивід вирішив перехворіти коронавірусом важко, а не легко? – і йому вакцинація не потрібна. Саме тому жорсткі протиепідемічні заходи в серці прав і свобод Західної цивілізації виглядають дуже дивними, особливо на фоні ліберальних коронавірусних стратегій тоталітарної пострадянської Білорусі.
Навіть у Росії попри всі особливості зі строгістю протиепідемічних дій ми бачимо небувалий розгул вільнодумства у питаннях вакцинації і то не де-небудь, а в науково-академічному середовищі.

Але винесемо за дужки філософію та права людини. Якщо опиратися виключно на медичну науку, то всі протиепідемічні заходи мають сенс, якщо вони розривають епідланцюжок. Ретроспективний аналіз локдаунів та карантинів дає підстави говорити, що безпрецедентні обмежувальні та профілактичні заходи, які проводилися протягом кількох інкубаційних періодів ще й кількома хвилями виявилися недієвими. Недієвою виглядає і вакцинація, яка, зрештою, ніколи не була ефективною при респіраторних вірусах.

І ніякі спроби сакралізації імунітету сформованого завдяки щепленню тут не допомагають. Й питання навіть не у тому, що на відміну від вакцинації при інших нозологіях (кір, правець, епідпаротит) імунізація від COVID не запобігає розвитку хвороби, а лише полегшує її перебіг, питання у тому, що штучна імунізація ніяк не впливає на циркуляцію вірусу – потрапивши у вакцинований організм вірус не лише може зберігатися, але й активно розмножуватися без клінічних симптомів, що отримало назву суперрозповсюдження (суперрозповсюджувач – особа, що з високою долею вірогідності заражає оточуючих у порівнянні зі звичайною інфікованою особою).

Днями «ВВС» опублікувало матеріал заснований на висловлюванні відомої акторки Дженіфер Еністон: «Я можу легко захворіти, мене не госпіталізують і я не помру. Але я можу передати його комусь іншому, хто невакцинований і має проблеми зі здоров'ям – і так я поставлю під загрозу їхнє життя» із назвою: «Дженніфер Еністон відмовилася спілкуватись із невакцинованими друзями». Тут питання не у звичній маніпуляції заголовками у розрахунку на те, що більшість обмежується прочитанням виключно назви статті, і навіть не у тому, що ВВС позиціонує себе тримачем стандартів журналістики, питання у тому, що необхідність маніпуляції заголовком напряму вказує на неефективність вакцинації як протиепідемічного заходу.

Настойчивость, с которой носители смыслов западной цивилизации придают противоэпидемические свойства противокоронвирусным вакцинам, давно дает повод подозревать использование пандемии для достижения немедицинских и негуманных целей.
Имеют основания мнения в в вопросе селенкии служащих и построении дисциплинарного общества, движимого страхом даже не смертью, а пониженим  в социальном статусе. Возможно, для кого-то на Западе такие подозрения можно считать конспирологическими и не оправданными, но не для украинцев. По крайней мере, они не могли бы считаться таковыми.‎


Прояснення глобальної протиковідної політики легко настає, якщо співставити протитуберкульозні та антиснідівські заходи тут в Україні з вакцинальною кампанією у світі.

В Україні протитуберкульозні протиепідемічні заходи базувалися на правах людини та пріоритеті індивідуального блага над суспільним. Чиновники департаментів охорони здоров’я та МОЗ просували ідеї отримані на семінарах та тренінгах оплачені міжнародними донорами про неприпустимість дискримінації та упослідження хворих на туберкульоз. Під дискримінацією розумілося лікування у протитуберкульозних диспансерах, у яких працював спеціально навчений персонал. Відповідно до нового розуміння протиепідемічних заходів хворі на туберкульоз мали б відвідувати сімейних лікарів у загальному потоці пацієнтів різного віку та різним імунітетом.
Очевидно, що в СРСР вперто не помічали головної причини розповсюдження туберкульозу – антисанітарію тюрем, але радянські протиепідемічні заходи будувалися вірно, виглядали логічними і приймалися населенням. Вакцинація БЦЖ у радянській системі координат була виправданою – якщо країна є «зоною», то всі підлягають поголовній вакцинації. Вакцинація проти туберкульозу, на відміну від коронавірусу, насправді є протиепідемічним заходом, що витікає з принципово іншої морфології збудників. Паличка Коха потрапивши у імунний організм надійно нейтралізується, на відміну від коронавірусу, розриваючи епідемічний ланцюг поширення інфекції. У Північній Америці та інших розвинених країнах вакцинація проти туберкульозу не проводиться зі зрозумілих причин.

‎Противоэпидемическая логика против СПИДа выглядит абсолютно феерично.‎ Незважаючи на існуючу національну законодавчу базу семінари і тренінги за гроші іноземних фондів зробили свою справу. Тільки у випадку зі СНІД ставка була зроблена не на лікарів, а на пацієнтів. Відбулася не бачена до нині річ інституціаналізації. В Україні створений цілий інститут так званих пацієнтських організацій, лідером яких є пацієнтська тусовка ВІЛ-інфікованих. ВІЛ-інфіковані наділили себе правами не повідомляти про свій стан оточуючим, у тому числі при відвідувані лікарень та стоматкабінетів. З’ясувати стан ВІЛ-інфікованості сьогодні не можна навіть у лікарні при зборі анамнезу. Тестування соматичних пацієнтів хворих на СНІД відбувається у квазіправовий спосіб, якщо не сказати підпільно. Родичі ВІЛ-інфікованих тижнями можуть не повідомляти про стан своїх рідних вперто дезорієнтуючи медиків посилаючись на право не повідомляти про свій діагноз. Про якісь там докори сумління щодо епідемічної небезпеки та наражання на небезпеку медиків мова навіть не йдеться.

Тобто, що ми бачимо. У випадку зі СНІД-ом та туберкульозом наші західні «партнери» абсолютно нехтують суспільним та загальним, виставляючи у пріоритет права індивіду. Натомість при коронавірусі проводиться протилежна політика апелювання до суспільної безпеки. Також ми бачимо, що ніхто не вимагає інфікованих на ВІЛ носити ВІЛ-паспорти та повідомляти про свій стан. Натомість ми бачимо вимогу демонструвати публічно ковід-паспорти і доводити через тести, що ти не інфікований. У цьому місці варто нагадати, що мова іде про заборону на професію медичним працівникам з обґрунтуванням чи навіть звинуваченням їх у нараженні на небезпеку пацієнтів. Але чомусь ніхто не говорить про нараження на небезпеку самих медиків з боку пацієнтів хворих на туберкульоз чи на СНІД.

І це ще не все. Пацієнти хворі на туберкульоз та особливо на СНІД належать до групи ризикової соціальної поведінки. Хворі на СНІД при усьому співчутті до їх стану сповідують філософію отримання задоволення: секс, наркотики тощо. Міжнародним фондам уже вдалося досягнути формування нової нормальності – коли люди з асоціальною поведінкою через експлуатацію співстраждання оточуючих добилися не просто визнання нормальності, а навіть підвищили свій соціальний статус. Наприклад, один з лідерів пацієнтських організацій фактично виконував функцію заступника «в.о.» міністра Уляни Супрун, представляючи МОЗ на ефірах радіо «Свобода» та інших майданчиках пов’язаних з грантівськими коштами.

‎Из всего этого можно сделать неутешиие выводы о западном пвсевдогуманизме. На самом деле за миром человечества стоят явные попытки распространения различных инфекций в маргинальных социальных слоях стран третьего мира, если речь идет о туберкулезе и СПИДе, а также попытки снизить права и свободы граждан развитых стран, установить тотальный контроль над хорошо исцеленным и запуганным обществом, если речь идет о COVID.
Из позитива остается только потенциал сопротивления, который в Украине остается достаточно высоким, в отличие от Германии.‎

"COVID, СПИД, туберкулез: ‎що приховується за глобальною протиепідемічною політикою"

Автор и оригинал здесь

Tags: COVID 19 заболевание, Коронабизнес, Новый мир, Новый порядок, Технологии страха, Что происходит
Subscribe

Posts from This Journal “Технологии страха” Tag

promo specnaz777 september 7, 15:58
Buy for 500 tokens
Вход здесь
  • Post a new comment

    Error

    default userpic

    Your reply will be screened

    When you submit the form an invisible reCAPTCHA check will be performed.
    You must follow the Privacy Policy and Google Terms of use.
  • 0 comments